Страница 1 из 2 | Следующая страница

Розділ I. Предмет, методи, принципи і система аграрного права.

§ 1. Предмет аграрного права.
В умовах переходу до ринкової економіки в Україні виникла нагальна потреба розробки і здійснення великої сукупності правових, організаційних, економічних, наукових, соціальних та інших заходів з метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав потребам країни, забезпечував її продовольчу безпеку.
Вирішення цих питань неможливе без обгрунтованої і виваженої аграрної політики. Стратегічна мета такої політики полягає у формуванні реального власника і господаря землі, соціально-економічній розбудові села, проведенні аграрної і земельної
реформ.
Аграрні перетворення стали, таким чином, реальною необхідністю. Ці перетворення потребують відповідного правового забезпечення, нормативного регулювання у сфері суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. Здійснення аграрної політики, а також аграрної і земельної реформ в Україні є необхідним і важливим фактором в установленні економічного порядку в суспільстві. Це викликає потребу перегляду і удосконалення права і законодавства України в цілому і аграрного зокрема.
Які ж суспільні відносини регулює аграрне право, що є предметом його вивчення? У процесі виробничо-господарської та іншої Діяльності різноманітних (як за формою власності, так і за організаційно-правовою формою) сільськогосподарських товаровиробників виникає комплекс складних, взаємопов'язаних майнових, земельних, господарських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин. Вони не становлять органічної єдності, проте специфіка виробничо-господарської діяльності в агропромисловому секторі обумовлює необхідність їх об'єднання в одну систему.
У цій системі норма кожної з галузей права регулює свої специфічні відносини. Наприклад, майнові відносини можуть бути предметом регулювання цивільного права, земельні — предметом регулювання земельного права тощо. Оскільки ці відносини складаються в процесі обробітку землі, виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, їх не можна віднести до жодної з традиційних галузей права.
Неможливе і регулювання сільськогосподарської праці нормами трудового законодавства через різноманітність видів сільськогосподарської праці, її сезонний характер, розрив між періодом трудового процесу і його наслідками, залежність від природно-кліматичних умов і т. ін. Окрім того, в кооперативних підприємствах, які поширені в сільськогосподарському виробництві, трудові відносини з однією частиною працівників грунтуються на умовах їх членства, а з іншою частиною (громадянами, які не є членами цих підприємств) — на основі договорів (контрактів). Усе це свідчить про те, що аграрні відносини, як відносини комплексного характеру, потребують і їх комплексного правового регулювання. Таким чином, можна зробити висновок, що аграрне право як комплексна галузь повинна регулювати аграрні відносини як традиційними, так і спеціальними нормами.
Виходячи з пріоритетності державної політики щодо АПК і важливої ролі права в її здійсненні, правознавці роблять обґрунтований висновок, що все це є основою формування галузі аграрного права, обумовленого специфікою сільського господарства, наявністю в ньому тісно пов'язаних між собою різноманітних аграрних відносин, що складаються при здійсненні переважно виробничо-господарської, а також іншої діяльності сільськогосподарських підприємств, організацій, їх об'єднань, підприємців (фермерів).
Проте питання предмета аграрного права, визначення його як галузі права і його системи в юридичній літературі є дискусійним. Так, у підручнику «Господарське право» зазначається, що регулювання відносин у будь-якій галузі народного господарства має свої особливості. Мають особливості і галузі, в яких задіяні підприємства, організації промисловості, торгівлі, що обслуговують сільське
господарство.
Відносини в сільськогосподарському виробництві для зручності регулювання можна згрупувати, однак вони є не що інше, як відносини господарські.

Предметом аграрного права є такі відносини, які являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, які грунтуються на приватній, державній, комунальній власності і виникають у сфері сільського господарства і пов'язаних з ними інших відносин сільськогосподарських підприємств та їх об'єднань, а також діяльності селянських і особистих підсобних господарств. Такого висновку дійшли автори підручника «Аграрне право». Не поділяючи цих поглядів, автори підручника «Аграрне право України» висловлюють думку про те, що аграрне право України перебуває у стані становлення як самостійна й інтегрована галузь національного права, у якої є власний предмет, власні і частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.
Звичайно, кожна з цих тез по-своєму важлива й обґрунтована і в умовах становлення аграрного права України має право на існування. Проте необхідність характеристики конкретних відносин, що регулюються аграрним правом, обмежує можливості більш детального аналізу дискусійних проблем щодо правової природи аграрного права і його місця в загальній системі права.
У зв'язку з тим, що суспільні відносини, які є предметом аграрного права, мають комплексний характер і, як правило, тією чи іншою мірою пов'язані з земельними відносинами, без яких сільськогосподарське виробництво фактично неможливе, земельні відносини слід виокремити із системи аграрних відносин. У сільському господарстві, а саме в аграрному секторі, земля є основним засобом виробництва, на відміну від інших сфер виробництва, де земля є просто територіальним простором для розміщення основних фондів і підприємств у цілому.
В умовах перетворення земельних відносин на основі приватної власності на землю, що має місце в сільському господарстві, коло цих відносин значно розширюється. Воно охоплює не тільки відносини, що виникають внаслідок надання права власності чи користування землею, а й відносини по її розпаюванню, раціональному і цільовому використанню, збереженню родючості землі, а також комплекс заходів по охороні земель сільськогосподарського призначення. У зв'язку з перерозподілом землі, легалізацією приватної власності на неї поширюються і відносини аграрного підприємництва.
Власникам земельних ділянок (право на які посвідчується державним актом) надана можливість добровільно створювати на їх базі селянські (фермерські) господарства, приватно-орендні підприємства, сільскогосподарські кооперативи, спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, господарські товариства, інші підприємства кооперативного і корпоративного типів.
Таким чином, предметом аграрного права є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з утворенням перелічених вище суб'єктів та здійсненням ними господарської діяльності. До предмета аграрного права належать також і багатогранні відносини, що виникають між ними, між: ними й громадянами, які є їх членами чи учасниками, а також безпосередньо між громадянами.
Аграрне законодавство передбачає і заходи з удосконалення і розвитку відносин, пов'язаних з особистими селянськими господарствами, шляхом надання їм державної допомоги й відповідних пільг з кредитування та оподаткування, тобто створення умов для належного їх функціонування.
Чільне місце в системі аграрних відносин посідають майнові відносини, які виникають між різноманітними суб'єктами сільськогосподарського виробництва. Суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності і легальних організаційно-правових форм господарювання вимушені вступати в різноманітні, які виходять за їх межі, правовідносини з реалізації продукції, придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних та інших матеріалів, без яких сільськогосподарське виробництво неможливе, тощо. Водночас усередені самих цих суб'єктів виникають багатогранні відносини, пов'язані з розподілом прибутків та дивідендів, одержанням земельного чи майнового паю при виході зі складу юридичних осіб і т. д. Отже, ці відносини також є предметом аграрного права.
Значним поштовхом до розширення майнових відносин

Страница 1 из 2 | Следующая страница