§ 3. Європейські традиції приватного права

Оскільки європейські правові системи звичайно пов'язують з належністю до східної або західної традиції права, попереднього роз'яснення потребують два ключових поняття: 1) система "Схід— Захід"; 2) традиція права.Суть конструкції "Схід — Захід" полягає у виокремленні двох маг істральних шляхів соціоісторичного розвитку. При цьому "Схід" або "Орієнт" характеризується такими рисами:• пріорітет колективних, громадських, державних інтересів над індивідуальними;• значне одержавлення економічного життя, що має наслідком відсутність або недорозвиненість інституту приватної власності;• соціально-політичний монізм, що зумовлює нерідко авто¬ритарний, а, іноді, деспотичний чи навіть, у деяких випадках, теократичний тип влади;• егалітарна і регламентаційна соціальна етика;• етико-нормативна і суспільно-легіслативна функція релігії (властива усім східним конфесіям — іудаїзму, ісламу, конфу¬ціанству, російському православ'ю тощо). Ця функція може також виконуватися державною ідеологією чи вченням, що заміняє релігію.Для "Заходу" ("Окциденту") характерні:• визнання інтересів приватної особи однією з найважливіших цінностей цивілізації;• потужний інститут приватної власності, що відіграє вирішальну роль в економічному житті, яке грунтується на ринкових засадах;• соціально-політичний плюралізм, розподіл влади, самовряду¬вання, світський характер влади;• конкурентна і персоналістична соціальна етика;• відокремленість релігії від державних інституцій, відносна самостійність церкви.Таким чином, ці два поняття характеризує низка відмінностей. При цьому має значення не тільки механічний, формальний поділ Європи за географічними координатами, відповідно до якого Польщу, наприклад, можна віднести до "Сходу", а розподіл за світоглядом, культурою, організацією суспільства тощо — усього того, що складає у сукупності цивілізацію.Що стосується поняття "традиція права", то остання тлумачиться як правові цінності, категорії, інститути, норми, котрі протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління.Західноєвропейська традиція права — це ті правові ідеї, поняття, категорії та інститути, котрі грунтуються на світогляді, культурі і ментальності західноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються як її правові цінності від покоління до покоління.Дія західноєвропейської традиції права властивим є те, що:1) існує відносно чітка межа між правовими та іншими інсти¬туціями. Це означає, зокрема, що хоч політика і мораль можуть ни імамати іакон, але вони не тлумачаться як сам закон, як це має ми не- ц деяких інших культурах;2) управління правовими інституціями доручається спеціальному і орпусу людей, які займаються правовою діяльністю на професій¬ній основі і для цього спеціально дістають юридичну освіту;Ч сума юридичних знань, отримана фахівцями, знаходиться в ііллектичній єдності з правовими інституціями;4) закон сприймається як цілісна система, "організм", який роз¬вішається у часі, через століття і покоління;5) життєздатність системи права ґрунтується на впевненості суспільства в довговічному характері права;6) розвиток права є не тільки пристосуванням старого до нового. Право не просто продовжується, а має історію;7) історичність права пов'язана з усвідомленням його переваги над політичною владою;8) співіснування і змагання всередині одного суспільства різних юрисдикцій. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхід¬ними і можливими (Г. Дж. Берман).Східноєвропейська традиція права — це процес формування і розвитку правових цінностей, що ґрунтуються на світогляді і ментальності східноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються у ній від покоління до покоління.Головні риси східноєвропейської традиції права полягають у такому:1) обмеженість світоглядного підґрунтя права, як правило, християнським вченням у його православній або аналогічній ін¬терпретації;2) схильність до тлумачення права як позитивного закону, зміст якого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, котрі в кінцевому підсумку краще за всіх знає держава (монарх, диктатор, одноосібний лідер), шо втілює їх у законодавчих настановах;3) організація і проведення законотворчих, систематизаційних, дослідницьких та інших робіт в галузі права за "ініціативою зверху";4) обмеженість творчого пошуку правознавців, і, як результат, — втрата авторитету і значення юриспруденції;5) тенденція до обмеження "надмірного" розширення сфери при-ватноправового регулювання, прагнення забезпечити максималь¬но можливі контроль і втручання держави у відносини приватних осіб. В результаті приватне право виявляється "розбавленим" публіч- но-правовими нормами і нерідко тлумачиться як "господарське" або інше;6) недостатньо чітке розмежування правових інститутів і інсти¬туцій з одного боку, і державних інституцій іншого типу (наприклад, адміністративних, управлінських установ), — з іншого;7) відсутність теоретично обґрунтованої і визнаної офіційно кон¬цепції наступництва права взагалі і приватного права зокрема в межах однієї держави або цивілізації. Внаслідок цього таке явище як рецепція права відбувається в латентних формах, має обмежений і непослідовний характер;8) акцентування уваги, головним чином, не на правах, а на обов'язках учасників цивільних відносин (Є. Харитонов).