Страница 1 из 3 | Следующая страница

§ 4. Цивілістика

У вітчизняній правовій науці цивілістика розглядається з 2 позицій:1) як узагальнююче поняття, що вживається для визначення суспільних відносин цивільно-правового характеру, пов'язаних з цивільним правом, проблемами нормативного регулювання май¬нових та особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб та практикою цивільних правовідносин (в тому числі сімейно-право¬вих, цивільних процесуальних та приватних міжнародно-правових відносин);2) як галузь юридичної науки, предметом якої є норми цивіль¬ного права; цивільні правовідносини як юридична форма відповідних суспільних відносин, що регулюються цивільним законодавством; юридичні факти; судова практика застосування цивільно-правових норм'.Звісно, можливе застосування обох зазначених підходів, особ¬ливо на юридично-побутовому рівні, властивому для довідникових видань. У зв'язку з цим варто зазначити, що аналогічні за суттю визначення цивілістики можна зустріти і в словниках загального характеру. Наприклад, у Словнику іншомовних слів "цивілістика" визначається як узагальнююче поняття, яке іноді вживають для визначення суспільних відносин цивільно-правового змісту. У Тлу¬мачному словнику української мови "цивілістика" — це цивільне право, наука цивільного права.Разом із тим, вживання терміна "цивілістика" в такому широкому значенні у наукових дослідженнях в галузі права навряд чи є виправ¬даним, оскільки воно випадає із загальної системи юридичних категорій і понять. Системний підхід припускає, що коли вже йдеться про "цивілістику" як про сукупність відносин певного юридичного змісту, то так само можна вести мову про "конституціоналістику", "адміністративістику", "криміналістику" тощо. Однак, у довідкових виданнях перші два із названих термінів відсутні взагалі, а терміном' Див: Юридична енциклопедія: В 6 т. — Т. 6 / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К., 2004. — С. 363."криміналістика" позначається не "сукупність відносин", а саме "юридична наука про спеціальні прийоми, методи і засоби, які застосовуються у кримінальному судочинстві з метою запобігання злочинам, їх розкриття і розслідування, а також під час криміналь¬них справ".Отже, використання такого підходу порушує єдиний критерій систематизації відповідних понять, що для наукових досліджень виглядає неприйнятним.Враховуючи зазначене вище, можна дійти висновку, що "циві- лістика" у точному (юридично професійному) значенні цього слова не може вважатися сукупністю цивільних і пов'язаних з ними від¬носин (сукупністю відносин цивільно-правового характеру тощо). Натомість, доцільним є виходити з того, що цивілістика є галуззю юридичної науки, яка має свій предмет, структуру, методологію, напрями дослідження, завдання тощо.Отже, поняття "цивілістика" і "наука цивільного права" є сино¬німами. З врахуванням особливостей цивільного права як галузі права і законодавства можна запропонувати таке визначення циві- лістики.Цивілістика (наука цивільного права) являє собою сукупність знань, що постійно оновлюються, про правове становище приватної особи, її цивільні права, засоби їх реалізації та захисту, об'єднані у систему понять, категорій, ідей, теорій та концепцій.Предметом цивілістики є концепція приватного та цивільного права; засади визначення правового становища приватної особи; норми цивільного законодавства; цивільні відносини та правовід¬носини; підстави виникнення цивільних прав та обов'язків; умови і порядок реалізації цивільних прав та їхнього захисту; тлумачення і практика застосування норм цивільного законодавства.Однак згадане визначення поняття цивілістики та її предмету є не кінцевим результатом, а лише відправним пунктом наукових розвідок у галузі цивільного (приватного) права. Останні навряд чи можуть бути достатньо ефективними без систематизації досягнуто¬го та встановлення основних підходів та напрямів дослідження у цій галузі.Приступаючи до розгляду цього питання, передусім, варто за¬уважити, що у випадках, коли йдеться про "науку цивільного права", предметом аналізу можуть бути або явища, категорії, інститути, проблеми тощо, які розглядаються у контексті цивілістичних дослід¬жень, або, власне, "наука цивільного права" як така.Разом із тим, чіткого бачення цієї проблеми у вітчизняній юрис¬пруденції поки що не прослідковується. Зокрема, при характеристиці цивілістики як науки цивільного права констатацією існування на¬веденого више (або дещо ширшого змісту) її предмету нерідко обмежуються. Іноді до цього додається згадка про знаних цивілістів, завдання та перспективи розвитку цивілістики тощо.Стосовно системи науки цивільного права зазначається, що вона в цілому збігається з системою цивільного права, хоча і має певні відмінності, які випливають зі змісту зазначених систем (головні із них полягають у виокремленні таких елементів науки цивільного права, як вчення про предмет, метод, функції та систему цивільно¬го права і загального вчення про цивільні правовідносини) .Втім, останнім часом концептуальні підходи у цій галузі зазна¬ють певних трансформацій, котрі відбуваються, головним чином, у кількох напрямах.Перший з них, фундатором якого можна вважати Г. Шершене- вича, грунтується на бажанні дослідників сформувати уяву про предмет та розвиток науки цивільного права за допомогою характе¬ристики особистостей відомих цивілістів у контексті опису їхніх основних праць або характеристики праць цивілістів у контексті життєпису їхніх авторів . (Напрям може бути названий "персона- лістським" або "персоналістсько-бібліографічним").Для другого підходу характерним є прагнення дослідників проаналізувати характерні напрями досліджень та здобутки вітчиз¬няних цивілістичних шкіл в цілому (його умовно можна назвати "класифікаційним" або ж "персоналістсько-класифікаційним"). Він знайшов відображення як в окремих публікаціях , так і при підго¬товці підручників з цивільного права .Третій підхід (умовно можна назвати його "хронологічним") полягає у акцентуванні уваги на виокремленні та висвітленні основ¬них періодів або етапів розвитку цивілістики взагалі, цивілістики окремої країни, регіону тощо. Втім, частіше такий підхід застосову¬ється для характеристики цивілістики певної країни, що дозволяє показати динаміку розвитку в ній цивіліетичної думки .При цьому всередині згадуваного поділу на етапи (періоди) мож¬лива більш складна систематизація матеріалу, що дозволяє згрупу¬вати здобутки цивілістів за концептуальними підходами, предметом дослідження тощо. Найвищим досягненням використання такого підходу у галузі досліджень, що стосуються української цивілістики, є ґрунтовна праця О. Йоффе, присвячена розвитку цивіліетичної думки в СРСР .За певних відмінностей у характері, предметі та методах дослід¬ження згадані підходи об'єднує та обставина, що основним пред¬метом аналізу є наука цивільного права як така, тобто йдеться не про вивчення цивільного права, а "наукознавство у галузі цивіліс- тики". Хоча останнє і має безпосереднє відношення до цивілістики, але являє собою лише частину предмета останньої.Інша течія у вітчизняній юриспруденції полягає у тому, що пред¬метом досліджень визначається не власне наука цивільного права, а феномен цивільного права в цілому, у всіх його проявах, що вивчаються наукою цивільного права.Характеризуючи науку цивільного права під таким кутом зору, дехто з цивілістів виходить з доцільності диференціації предмету цивілістики шляхом визначення в останньому складових частин (класифікація за конкретним предметом досліджень — "предмет¬ний підхід"). Однак при цьому перелік таких елементів виглядає неоднаково.В одних випадках складовими частинами науки цивільного права називають догму цивільного права (частина цивілістики, що вивчає характер, особливості і зміст норм певної системи цивільного права; структуру, зміст і форми цивільного законодавства; тлумачить його; вивчає й аналізує практику застосування цивільно-правових норм із метою визначення їхньої ефективності), історію цивільного (приватного) права (частина цивілістики, що вивчає розвиток цивільного або приватного права як у цілому,

Страница 1 из 3 | Следующая страница