Страница 1 из 2 | Следующая страница

§ 2. Джерела приватного права

Термін "джерела права" може вживатися в кількох значеннях:1) чинники, що створюють право;2) форма, у якій виражена норма об'єктивного права;3) ті матеріали, що містять інформацію про правову систему чи окремі правові норми, які існували раніше, але з часом відійшли в історію.Такий підхід загалом відповідає традиції, що склалася у дослід¬женнях з цього питання у галузі загальної теорії права, і не супере¬чить розумінню сугі цієї категорії у галузі приватного права.Спираючись на таке посилання, коротко охарактеризуємо кожний з варіантів тлумачення поняття "джерела права".По-перше, так можуть позначатися ті обставини, чинники, які породжують право.Наприклад, в марксистському вченні про державу і право дже¬релом права традиційно вважалися матеріальні умови життя суспіль¬ства, якими, начебто, зумовлені усі елементи "надбудови" вироб¬ничих відносин, у тому числі право. Однак у правових дослідженнях, позбавлених такої яскраво вираженої ідеологічної спрямованості, джерелами права вважаються не лише матеріальні умови життя суспільства (хоча й вони також), але також особливості світогляду, історичного, соціального, культурного та національного розвитку, тобто ті чинники, то в сукупності складають цивілізацію (Л. Мой¬сеева).По-друге, як зазначалося вище, поняття "джерела права" є також узагальненим позначенням тих форм, у яких фіксуються (виража¬ються) норми об'єктивного права. Очевидно, тут точніше вести мову саме про "форми права". (Хоча з відповідними застереженнями їх можна іменувати також і "джерела права").По-третє, цим терміном у галузі досліджень історії права позна¬чають джерела інформації про право, котре існувало раніше, розріз¬няючи історичні, правові, літературні пам'ятки (О. Підопригора).Найбільш точним з цих позначень є розуміння джерел права як чинників, обставин, що породжують право. Хоча з метою дослід¬ження процесу формування приватного права цілком виправданим є вживання терміна "джерела права" стосовно джерел інформації, однак для того, щоб уникнути дублювання термінів, надалі до¬цільно вживати термін "джерела права" лише у першому із згаданих значень, маючи на увазі "джерела формування приватного права".Враховуючи зазначене вище і ведучи мову про джерела приват¬ного права, передусім, треба зробити застереження, що йдеться про чинники, елементи, які створюють у процесі їх взаємодії сукуп¬ність (явище, категорію) нової якості. При цьому маємо врахову¬вати як матеріальні умови життя суспільства, так і культурні чинники. Це пов'язано з тим, що матеріальні умови існування певноі локальної цивілізації, країни, етносу тощо змінюються залежно від того чи іншого періоду їх буття. Разом із тим, культурні, на¬ціональні чи регіональні традиції є достатньо сталим, стабільним фактором впливу, який формується протягом тривалого часу і зберігає своє значення протягом ще довшого проміжку часу.З метою вивчення джерел приватного права, котре є надна¬ціональною системою, слід з'ясувати чинники формування саме цього феномену на узагальнюючому рівні. Тобто, аналізу підлягають не національні системи права чи обставини і чинники їхнього формування, а ті фактори, що справляли і продовжують справляти вплив на формування приватного права як наднаціональної кате¬горії.Перед тим, як приступити до визначення джерел формування приватного права, доцільно звернути увагу на те, що вони можуть бути розділені на 2 групи:1) чинники, що формують право в цілому, як явище цивілізації (у нашому випадку — європейської);2) чинники, що формують приватне право як складову частину (підсистему) права Європи.До перших з них належать обставини, що визначають в цілому суть права Європи і зумовлюють основи його існування та подаль¬шого розвитку.До других мають бути віднесені фактори, якими зумовлені особ¬ливості приватного права не лише порівняно з правом Європи, як системою більш високого порядку, але й з іншими підсистемами права Європи (наприклад, публічним правом), як явищами одного порядку.Розглядаючи під таким кутом зору джерела права Європи, можемо віднести до них такі чинники.По-перше, це традиція європейського права.Тут слід зазначити, що термін "традиція" і поняття, які він позна¬чає, незважаючи на їхню достатньо широку вживаність, належать до числа дискусійних.Зокрема, у юридичній літературі нерідко йдеться про "правові традиції", як один з видів форм права. При цьому фактично ста¬виться знак рівності між правовими традиціями і правовими звичаями (Ю. Оборотов).Не менш часто вживається вираз "традиція права" для позначення якоїсь із гілок розвитку тієї чи іншої системи права (Г. Дж. Берман, Є. Харитонов).Крім того, термін "традиція" широко вживається в різних галу¬зях знань, де також мають місце розбіжності щодо його розуміння.На ці властивості терміна "традиція" звертав увагу Е. Шилз, котрий зазначав, що терміни "традиція" і "традиційний" належать до найбільш уживаних в словнику культурології і соціології, де вони використовуються для опису та пояснення повторення у майже іден¬тичній формі структур поведінки та характеру вірувань протягом кількох поколінь або ж протягом тривалого часу в рамках одного суспільства або регіонів, які мають певною мірою спільну куль¬туру. Пояснення причин, чому вчиняється та чи інша дія або ж зберігається той чи інший підхід (розуміння), зводиться до того, що "такою є традиція", котра створює мотивацію і намір діяти певним чином, вірити у щось або дотримуватись чогось.Враховуючи це розмаїття вживання терміна "традиція" і вважа¬ючи разом з тим найбільш доцільним наголошування на його сутніс- них, визначальних рисах, надалі будемо тлумачити його стосовно поняття "традиція права" як правові цінності, категорії, інститути, норми, котрі протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління (Г. Берман).Маємо враховувати, що так само, як можна говорити про за¬гальну традицію права, тобто про традицію права як суспільного феномену, можна вести мову і про традицію тієї чи іншої галузі права. При цьому поняття "традиція права" і "традиція права у певній галузі" співвідносяться як загальне і окреме (спеціальне).Істотне значення у формуванні європейських традицій права відіграють основи, закладені ще римським правом, котре виступає як своєрідний еталон європейських правових систем. Звісно, не йдеться про те, що норми римського права застосовуються без¬посередньо в реальному житті. Однак воно справило і продовжує справляти вплив на сучасне право Європи завдяки такому феноме¬ну як рецепція римського права, про що йдеться далі.Саме в нормах римського права у юридичній формі зафіксовані положення природного права. Оскільки право Європи є надна¬ціональною системою права, що має основою так звані "загально¬людські цінності", норми природного права є його важливим джерелом та підґрунтям. Ці норми охоплюють природні, невід'єм¬ні права людини. Зокрема, вони зафіксовані в Загальній декларації ООН про права людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і інших аналогічних міжнародних угодах. До таких норм належать право на приватне життя, право на приватну власність тощо.Необхідно підкреслити, що ці права належать до джерел (норм) не тому, що закріплені в міжнародно-правових актах, а навпаки, — той факт, що вони є невід'ємними природними правами людини, зумовив необхідність створення відповідних актів.По-друге джерелом права Європи є його концепція, тобто визна¬чальна ідеологічна складова, інтегрована сума поглядів на суть,

Страница 1 из 2 | Следующая страница