§ 2. РОЗВИТОК І СТАНОВЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Юридична психологія як наука виникає у XVII- XVIII ст. Саме в цей час з'являються перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального судочинства. Так, у Росії І. Т. Посошков (1652— 1726) висловлювався щодо необхідності врахування психологічних особливостей злочинців, пропонував психологічні рекомендації щодо допиту свідків і обвинувачених («Книга о жадности и богатстве»). М. М. Щербатов (1733-1790) у своїх роботах зазначав, що закони по-винні розроблятися з урахуванням індивідуальних особливостей осо¬бистості («Истории Российской империи с давних времен»). У XIX ст. виходить серія робіт з юридичної психології: «Очерк судебной психологии» (А. У. Фрезе), «Психологические особенности преступников по новейшим исследованиям» (Л. С. Владимиров), «Систематическое руководство по судебной психологии» (І. Фрідріх) та ін. Середина XIX ст. характеризується тим, що в цей час були здійсне¬ні спроби визначити природу злочинної поведінки. Посилюється інте¬рес до кримінальної психології. Дослідження психології злочинних типів розпочинає італійський професор з судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). Його теорія відображається в книзі «Преступный человек в его соотношении с антропологией, юриспруденцией и тюрь-моведением» (1876). 3 1880 р. Ч. Ломброзо і його однодумці видавали журнал «Архив уголовной психиатрии и уголовной антропологии». Ідеї Ч. Ломброзо були розвинуті в працях його учнів Енріко Феррі (основна праця «Криминальная социология», 1881) і Рафаеля Гарофа-ло (книга «Криминология», 1885). Основна ідея теорії Ч. Ломброзо (антропологічної школи кримінального права) полягає в тому, що існує «природжений злочинець» — особливий тип особи, яку, як писав Ч. Ломброзо, необхідно обміряти, зважити і повісити. «Природженого злочинця» можна виявити за фізичними ознаками («стигматами»)1. 1 Докладніше про це див.: Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А. В. Наумов. -М.: БЕК, 1997.-С. 3-8. У XIX — на початку XX ст. виходять фундаментальні праці ав¬стрійських і німецьких учених, що ґрунтуються на експериментальних дослідженнях. Ганс Гросс є одним з піонерів кримінальної психології («Криминальная психология», 1905). Вільям Штерн проводить експерименти з визначення достовірності показань. За його хибною дум¬кою, показання свідків є принципово недостовірними1. Наукові засади юридичної психології формувалися в результаті ви-вчення фізіології вищої нервової діяльності людини (праці І. М. Сече-нова, І. П. Павлова, В. І. Сербського, В. М. Бехтерева та ін.). Перші спроби використовувати наукові дані психології в кримінальному су-дочинстві належали Л. Є. Владимирову, А. І. Єлістратову, Я. А. Кан-торовичу, А. Є. Брусиловському, М. М. Гернету, А. Ф. Коні та ін. Ці вчені проводили експерименти з вивчення можливості повного сприй-няття індивідом дійсності в екстремальних умовах і подальшого від-творення з метою встановлення даних, пов'язаних із достовірним ха-рактером показань свідків. Судово-психологічні проблеми досліджувалися також ученими-психіатрами. Так, питання психопатології осіб, які вчинили злочини, ви-вчалися в психоневрологічному інституті (під керівництвом В. М. Бехте-рева). В. М. Бехтерев підготував книги «Об экспериментальном пси-хологическом исследовании преступников» (1902), «Объективно-психологический метод в применении к изучению преступности» (1912). У цей же час з'являються праці, присвячені навіюванню і гіп-нозу, можливостям їхнього використання в судочинстві. На початкових етапах становлення юридичної психології з метою діагностики особи злочинців спостерігалися спроби застосування антинаукових теорій (фізіогноміки, графології, френології та ін.). Діа-гностика кримінального типу за рисами зовнішності, формою обличчя, наявністю зморшок, особливостями почерку відображає примітивізм і спрощений підхід до складних наукових та прикладних проблем. Історія юридичної психології знає періоди, коли створювалися спеціальні кабінети та інститути з вивчення особи злочинця і злочин-ності. Так, 1918 р. у Петрограді було створено кабінет з вивчення зло-чинності і особи злочинця (аналогічні кабінети створюються в Москві, Саратові, Ростові, Києві, Харкові, Одесі). 10 липня 1923 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них. 25 квітня 1925 р. Раднарком УСРР затверджує нове положен-ня про кабінети науково-судової експертизи, що передбачає не тільки виконання експертиз у судових справах, а й проведення наукових робіт і експериментальних досліджень з питань кримінальної техніки і ме-тодології досліджень злочинів і дослідження особи злочинця. У 1927 р. було організовано лабораторію експериментальної пси¬хології при Московській губернській прокуратурі. У цій лабораторії свої дослідження проводив основоположник нейропсихології в СРСР О. Р. Лурія (1902-1977). Вчений досліджував можливості використан¬ня асоціативного експерименту, застосування фіксуючої апаратури, що реєструє реакції випробуваного. У 30-ті роки XX ст. відбуваються політичні зміни в житті суспільства, що негативно позначилися на розвитку юридичної психології. Установи з вивчення злочинності і особи злочинця ліквідуються або реорганізу¬ються. Психологія перетворюється на додаток педагогіки. Дослідження в галузі судової психології припиняються. В юриспруденції починає домінувати концепція А. Я. Вишинського про примат особистого визнан¬ня (особисте визнання — цариця доказів вини підсудного). Відродження юридичної психології припадає на 50-60-ті роки XX ст. У 1964 р. було прийнято спеціальну постанову ЦК КПРС «Про по¬дальший розвиток юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні», а з 1965 р. судову психологію почали викладати в юридичних вузах і на юридичних факультетах університетів. У 1966 р. Міністерство вищої і середньої освіти СРСР провело Все¬союзний семінар з судової психології, на якому обговорювалися проблеми викладання цієї дисципліни. У 1971 р. у Москві відбулася І Всесоюзна конференція з судової психології, а в 1986 р. у м. Тарту (Естонія) — II Всесоюзна конференція, присвячена проблемам юридичної психології. Про розвиток юридичної психології свідчить вихід у світ фундамен¬тальних праць «Судебная психология для следователей» (О. Р. Ратінов, 1967), «Судебная психология» (А. В. Дулов, 1975), «Юридическая психология» (В. Л. Васильєв, 1974,1991,2003), «Психология в рассле¬довании преступлений» (В. О. Коновалова, 1978), «Правовая психоло¬гия» (В. О. Коновалова, 1990, 1997), «Введение в юридическую пси¬хологию: методологические и теоретические проблемы» (М. В. Кос-тицький, 1990), «Юридическая психология» (М. І. Єнікєєв, 1999), «Юридична психологія» (за заг. ред. Я. Ю. Кондратьева, 1999), «Кри¬минальная психология» (В. Ф. Пирожков, 2001) та ін. 3 1998 р. у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністер¬ства юстиції України створюються підрозділи, що спеціалізуються на про¬вадженні судово-психологічних експертиз. У 1995 р. в Україні створено Інститут вивчення проблем злочинності при Академії правових наук Укра¬їни, що проводить, зокрема, наукові та експериментальні дослідження, пов'язані з проблемами юридичної психології. Відповідно до переліку ВАК України засновано спеціальність «Юридична психологія» (19.00.06). ЗО