Страница 1 из 4 | Следующая страница
Судові рішення (Постанови)

1. Поняття, суть та види судових рішень (постанов)

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, у чіткій цивільній процесуальній формі, що включає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.

Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може постановляти різні процесуальні акти, серед них рішення та ухвали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, суд, який переглядає справу за нововиявленими та винятковими обставинами – ухвали. Ці акти завжди у теорії цивільного процесуального права мали узагальнену назву судові постанови1.

Значення судових рішень (постанов) полягає у тому, що в них закріплюються владні волевиявлення суду щодо усіх питань, які виникають у ході розгляду та вирішення цивільної справи у суді.

Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази. Рішення суду – це судові рішення (постанови) суду, якими завершується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дається відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред’явлену до суду. Ухвалами суду вирішуються усі питання процесу, які не пов’язані із вирішенням справи по суті. Вони можуть стосуватися порушення та підготовки справи до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, визначати хід процесу, оформляти відповіді суду на заявлені клопотання та заяви і т.п. Судовий наказ – нова форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна, що ухвалюється у справах наказного провадження (дет. див.: гл. 20 цього посібника).

2. Рішення суду та його види

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, рішення суду виступає цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції по розгляду та вирішенню справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність по дослідженню та оцінці доказів, по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідносин та їх суб’єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, державних та громадських інтересів. У рішенні дається оцінка спірної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб.

Значення судового рішення зумовлюється тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій України» та ст. 209 ЦПК ухвалюються іменем України і підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України).

Залежно від способу захисту права та правових наслідків, які вони викликають, рішення суду поділяються на види: про присудження, про визнання, конститутивні.

Рішення про присудження спрямовані на зобов’язання правопорушника вчинити на користь потерпілого (особи, яка звернулася до суду за захистом свого права) певну дію або утриматися від її вчинення на поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права чи інтересу.

Рішення про визнання – постанови суду, якими підтверджується наявність чи відсутність певних правовідносин, певних обставин чи фактів.

Конститутивні рішення приймаються на захист права особи шляхом зміни або припинення правовідносин між сторонами, наявність яких у первісному вигляді (змісті) є порушенням прав заінтересованої особи.

Рішення можуть бути класифіковані ще залежно від обсягу питань, які ним вирішуються на основні (завершальні) та додаткові. Основними є рішення, якими вирішуються правові вимоги, передані на розгляд суд, і ухвалюються вони після безпосереднього розгляду справи по суті. Додаткові рішення ухвалюються у випадку неповноти основного рішення і є способом усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив.

У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні певні частини судового рішення, а саме описова та мотивувальна частина. У такому разі складання повного судового рішення, яке зазвичай складається одразу після розгляду справи, може бути відкладено на строк не більше ніж на п’ять днів з дня закінчення розгляду справи (ст. 209 ЦПК).

У зв’язку із змінами підходів до стадій апеляційного та касаційного перегляду у цивільному процесі, стала можливою ще одна класифікація рішень суду. Ними виступають рішення суду першої інстанції, рішення, ухвалені судом апеляційної інстанції, рішення, ухвалені судом касаційної інстанції. Незважаючи на те, що вимоги щодо цих рішень і визначені різними нормами цивільного процесуального закону, їх правова природа є спільною – ними вирішується спір про право. При цьому ухвалення рішення апеляційного суду – це ухвалення рішення у справі, яка вже була предметом судового розгляду та вирішення у суді першої інстанції (ст. 307, 309 ЦПК). Рішення суду касаційної інстанції має місце у тому випадку, коли судом першої та (або) апеляційної інстанції, якщо судом неправильно застосовано положення норми матеріального права (ст.ст. 336, 341 ЦПК).

Судом можуть ухвалюватися імперативні, альтернативні та факультативні рішення. Критерієм класифікації у даному випадку виступають особливості конструювання резолютивної частини судового рішення. Зазвичай, застосовуються імперативні рішення, відповідно до яких визначається єдино можливий спосіб виконання (повернути суму позики, повернути річ із незаконного володіння, поновити на роботі і т.п.). Альтернативні рішення виносяться у випадку, якщо це дозволяє закон (альтернативні зобов’язання) або ж потерпілий від правопорушення згоден замінити шуканий предмет іншим або отримати його вартість (наприклад, при віндикаційному позові). Факультативні рішення визначають декілька можливих способів виконання, при чому існує їх градація за пріоритетністю (якщо ні, то).

Не виключена можливість ухвалення судами умовних рішень, коли резолютивна частина рішення підлягає виконанню при настанні певних подій або наявності певних умов. Наприклад, у випадку виселення із житлового приміщення у випадках, передбачених ст. 110-114, 1141 ЖК, повинно бути надане інше приміщення.

Новим видом є заочне рішення, яке постановляється за результати заочного розгляду справи. Воно повинно відповідати загальним вимогам, які ставляться до рішень суду з певними особливостями, визначеними нормами про таку форму судового розгляду (дет. див. гл. 19 цього посібника).


3. Вимоги, яким повинно відповідати рішення суду

Рішення суду повинно відповідати вимогам, встановленим законом. Такими вимогами є: законність (ст. 213 ЦПК); обґрунтованість (ст. 213 ЦПК); дотримання порядку ухвалення (ст. 209 ЦПК); форма (ст. 222 ЦПК); зміст (ст. 215 ЦПК); порядок проголошення (ст. 218 ЦПК). Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосудним.

Законність рішення – це його відповідність нормам матеріального та процесуального закону. Умовами законності є: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.

Вимоги законності рішення суду забезпечується також правильним застосуванням приписів цивільного процесуального закону –
Страница 1 из 4 | Следующая страница