ДЕРЖАВНЕ МИТО


Державне мито за своєю суттю є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим або цивільним більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, а й ци­вільним, процесуальним, господарсько-процесуальним.

Державне мито являє собою плату, що стягують за здійснен­ня юридично значущих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноважені на це компетентні органи і видають відповідні документи, що мають правове значення1.

Отже, державне мито — це плата за дії (послуги) уповнова­жених органів, що стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв’язку з цим. Головна особливість державного мита — його індивідуальна відплатність. Сплачуючи держав­не мито, платник переслідує певні інтереси, пов’язані зі здійсненням на його користь дій публічно-правового характе­ру. З іншого боку, метою стягування державного мита є покрит­тя витрат державного або іншого органу, у зв’язку з його діяль­ністю.

Особливості застосування механізму державного мита в Україні регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», а деталізує його засто­сування Інструкція про порядок обчислення і стягування дер­жавного мита, затверджена наказом Головної Державної подат­кової інспекції України від 22 квітня 1993 р. №15.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій та видачу документів уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується:

із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрут­ство, що подаються до господарських судів, та заяв про пере­вірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

за здійснення нотаріальних дій державними нотаріаль­ними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищ­них, міських рад народних депутатів, а також за видачу дублі­катів нотаріально засвідчених документів;

за реєстрацію актів громадянського стану, а також вида­чу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів гро­мадянського стану і свідоцтв у зв’язку зі зміною, доповненням і поновленням записів актів громадянського стану;

за видачу документів на право виїзду за кордон і про за­прошення в Україну осіб з інших країн, за продовження стро­ку їх дії і за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх заміняють; за видачу або продовження посвідчень на про­живання; за видачу візи до національного паспорта іноземно­го громадянина або документа, що його заміняє, на право виїз­ду з України та в’їзду в Україну, а також з заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закор­донного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім об­лігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватиза­ційних паперів;

за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійсню­ються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчу­ження такого майна у випадках, передбачених законами Ук­раїни;

за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об’єк­тами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчужен­ню такого майна у випадках, передбачених законами України;

за дії, що пов’язані з одержанням патентів на сорти рос­лин і підтриманням їх чинності;

за подання до Кабінету Міністрів України проекту ство­рення промислово-фінансової групи.

Перелік ставок державного мита досить великий, оскільки встановлюється щодо конкретних видів об’єктів оподаткування.

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлен­ня документів і зараховується до бюджету місцевого самовря­дування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, що їх подано до господарського суду, із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов’язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтрим­кою їх дії та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується до Державного бюджету України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами Украї­ни, зараховується до Державного бюджету України. Підтвер­дити факт надходження і зарахування, у разі такої необхід­ності, державного мита до відповідного бюджету може тільки орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежно від того, де зберігаються платіжні документи, тобто територіальний орган державного казначейства.

Сплата державного мита може здійснюватися у кількох формах:

Готівкою:

безпосередньо в національній валюті;

в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національ­ного банку України;

У безготівковому порядку (перерахуванням через від­ділення банків сум мита з рахунків платників);

Митними марками.

З позовів, що подають до суду або господарського суду в іно­земній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті дер­жавне мито сплачується в іноземній валюті. Якщо розмір ста­вок державного мита передбачено в частинах неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці На­ціонального банку України.